- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Як літературознавець я маю своє пріоритетне коло авторів і тем, які завжди будуть на чолі мого списку для читання. Ось і зараз я працюю з «Новою мірою» Лазаря Барановича, «Знаками костелу правдивого» Теофіла Рутки й «Каменем віри» Стефана Яворського. У цих трактатах дискутуються не лише релігійні питання, тут багато цікавих міркувань про мову, традиції, культуру – і, звісно, кожен із них демонструє й літературну вправність автора. У них дуже багато матеріалу для того, щоб зрозуміти самих себе. На жаль, жоден із названих трактатів не перевидавався в Україні від барокових часів. А якщо комусь із тогочасних текстів «пощастить», то, на жаль, цей факт не стає подією поза рамцями вузькофахового середовища. Так сталося з «Учительним Євангелієм» Кирила Транквіліона Ставровецького, матеріалами беатифікаційного процесу св. Йосафата Кунцевича чи «Треносом» Мелетія Смотрицького. Велика проблема в тому, що у нас відсутня культура читання таких книжок, формування якої мало б починатися ще в школі.

До речі, про школу. Улітку зі Стефою перечитували «Слово о полку…» та Івана Вишенського. І в річищі таких популярних зараз баталій про те, якою має бути програма з літератури, мені подумалося, що проблема не в програмі, а в шляхах подачі. Я б, наприклад, скасувала отой «список на літо». Точніше радила б на канікули щось легке, більш розвагове, що дитина може зрозуміти сама. Відтак же кілька уроків слід присвятити обговоренню прочитаного. А ось серйозні твори потребують спочатку пояснення вчителя, який і має найперше сказати, ЧОМУ той чи інший твір є важливим для культурної людини. І це стосується як української, так і зарубіжної літератури. Бо ж ніхто не уявляє ситуацію, коли вчитель хімії чи фізики задає «на літо» провести низку дослідів, а потім, образно кажучи, пояснює тим, хто «вижив», завдяки яким законам їм пощастило. З літературою так само не можна легковажити.

Ще читала «Рим і Патріярхати Сходу» Вільгельма де Фріса – ґрунтовний аналіз стосунків Східної і Західної Церков, де багато уваги приділено ролі України в цьому процесі. Як то кажуть, для душі перечитала «Пісню Пісень» Шолом Алейхема, а ще цього літа дуже хотілося поезії романтиків.

- Що можете порадити для читання іншим? 

- Найперше «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова – адже ця книжка водночас і про те, якою цікавою є наша література, і про те, як цікаво можна розповідати про нашу літературу. І коли наша, так би мовити, «просунута спільнота» активно бореться з класикою, особливо вітчизняною, я оту саму класику, особливо вітчизняну, й раджу читати. Адже саме класичне мистецтво (музика, література, малярство) і робить людину по-справжньому вільною